Рано
чи пізно, восени чи взимку, у свято чи в будень, та все ж цей день настає. День
відкритих дверей.
І тут уже не до жартів. Згадається
все: і 2 за вірш, і 6 за контрольну, і прогуляний урок, і регіт у класі – загалом
усе, що так тривожить наші «набухлі» підліткові уми. І передчуття цієї «години-пік»
нестерпне.
Надворі
ж поки жовтень, скоро канікули. Та без перепустки у вигляді бланку оцінок за 1
чверть, нам у країну тижневого відпочинку не потрапити.
Для
мене такі дні є завжди особливими. Усе починається зі слів класного керівника:
«Записуємо,батьківські збори о17.00». І поки ти починаєш усвідомлювати, що та як
і чим це тобі грозить, ця година настає…
Хоча ще жевріє
надія: а якщо батьки не зможуть піти, ну, з різних причин: робота, догляд за малечею,
невідкладні справи, або ти просто їм не сказав… В останньому випадку, правда,
ризикуємо нарватись на конфлікт, бо ж усе таємне рано чи пізно стає явним. А
вислів «Хто не ризикує, той не п’є «Колу»» може змінитись на «Ах ти ж «безстижий»,
забудь-но
на місяць про комп’ютер!».
Тому
зваживши всі «за» і «проти» і прийнявши
«виклик» долі, говоримо про збори батькам.
І ось уже він - день відкритих дверей. Заледве відсидівши
уроки, приречено повертаємось додому.
Тут уже мама, а в когось і тато збираються
до школи. І перед самим їхнім виходом чуємо, мабуть, знайому всім фразу: « Ну то що, нічого
мені не хочеш сказати?»
О,
так, це наш зоряний час! Озброївшись сміливістю, а заразом і фантазією, «одягнувши» сумні очка, виливаємо на рідню усе, що накопичилось
за той навчальний період: погані оцінки,
незадовільну поведінку, загублений щоденник, учительські зауваження, загалом
усе , про що вони ( батьки) можуть дізнатись у школі. Але не
забуваємо й про «контрольні слова» типу «перездам», «виправлюсь», «та це ще не
остаточна оцінка», «це не йде в журнал»…
Передзборова
орінтація для батьків важлива, але це
лише півсправи на шляху до успішних (для нас) зборів, решта ж починається після
того, як «захлопнуться» двері.
Одразу
ж біжимо на кухню, миємо посуд, потім у вітальню - не завадить попилососити,
виносимо сміття, складаємо у шафі одяг, робимо уроки, біжимо по печиво у
магазин і готуємо каву.
«Дзінь»-
дверний дзвінок. Серце починає калатати з шаленою швидкість, руки пітніють, в
роті пересихає... Відчиняємо. На порозі мама. У руці картка з оцінками. Настрій
явно не з кращих. Сюрприз!!!
Чистота
і порядок у кімнатах, аромат «арабіки», запобігливе «Хочеш тортика?» - і мамині очі враз веселішають, а кімната наповнюється сміхом. Хепі-енд.
Звичайно,
батьки здогадуються, нащо ми усякого
того наробили, та все ж цікавішого і жартівливішого закінчення батьківських зборів
годі й придумати. Адже надворі жовтень, канікули, а ти бузтурботно з друзяками
ганяєш на стадіоні м’яча.
Пожовклий
