Минув фактично перший місяць щорічної
муки. Школярі та учні гімназії вже місця
собі не знаходять, так хочуть додому, до канікул. Уже й всидіти не годні. Проте
в переривах між «дай списати», «хочу спати» і ниттям про далеко-близьке літо
все-таки знайдеться хвилинка повеселитись та пошматувати свій юний здоровий
глузд на кавалки.
Були часи, коли я писала: «А особливо це стосується 3-А… 4-А… 5-А, ну а тепер…6-М! Так-так, математики вміють
прораховувати все наперед, окрім реакції вчителів, як це сталось у нас зі
зламаним кріслом та шафкою. Шуму багатенько було, та це ще квіточки порівняно з
тим, що «розгрібати» все скоєне довелось нам, «самим» невинним янголяткам.
Варто було лише Олені Юріївні залишити (бо на курси їздила),
дітей-учнів на деньок-другий самостійними й незалежними, і вже ось – аварія!
Але, правду кажучи, наші хлопці…ВИРОСЛИ! Вони здатні не тільки вирішувати
проблеми класу, але й кашляти по місяців так два, тим самим добряче
вдосконалювати свої навички «дражніння»!
Зате лінь у нас всіх є, по-моєму, спільною і розмножується вона так само
стрімко, як зростає населення Землі. Але ж, погляньмо правді у вічі, хто зранку
горить бажанням вилізти із теплого ліжечка і віддатись на «праізвол» школи?!
Юліана Цяпко. 6-М